Почесні громадяни

Плохута Валерій Євгенович (09.03.1949 – 28.08.2018). За роки трудової діяльності обіймав посади завідуючого місцевого відділу комунального господарства, заступника голови міського виконавчого комітету Первомайської міської ради, директора в Первомайській тепломережі Миколаївтеплокомунернерго, першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради, директора Первомайської ДЮСШ та інші. Неодноразово обирався депутатом Первомайської міської ради. За період своєї роботи нагороджувався відзнаками різних рівнів. Завдяки рішучим, динамічним та ефективним діям Валерія Євгеновича був розроблений, затверджений та в подальшому введений в експлуатацію мостовий комплекс із залізобетонних мостів через річки Синюха та Південний Буг. За його керівництва зроблено значний вклад у розвиток матеріальної бази ДЮСШ, приведений до теперішнього вигляду стадіон, побудоване сучасне футбольне поле.

Могурян Іван Валентинович (30.03.1947 – 13.11.2018). Працював на керівних посадах ВАТ «Первомайський м’ясокомбінат». З 1986 року працював на різних керівних посадах в Міжгалузевому територіальному виробничому об’єднанні Первомайського міськвиконкому. Під його керівництвом відбувалось будівництво мостів через річки Південний Буг та Синюха, підземного переходу, реконструкція парків та скверів, займався газифікацією міста, тощо. В 1995 році був призначений на посаду директора, заступника голови правління «Первомайський птахокомбінат». З 2001 року – начальник міського комітету житлово-комунального господарства. З 2002 року по вересень 2003 року – заступник міського голови, начальник управління житлово-комунального господарства міської ради, член виконавчого комітету міської ради. Обирався депутатом Первомайської міської ради. Неодноразово нагороджувався відзнаками різних рівнів.

Мосякін Василь Олександрович (14.02.1963 – 16.07.2019). Протягом трудової діяльності обіймав посади заступника директора з культурно-виховної роботи молодіжного центру «Юність», очолював ТОВ ВКК «Європа», ТОВ АТК «Діадема», ТОВ АТК «Альянс», КП «Флора». Професійну діяльність успішно поєднував з громадською роботою. Обирався депутатом міської ради четвертого, п’ятого, шостого та сьомого скликань. Кілька років поспіль очолював постійну комісію міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин. За високі досягнення у праці неодноразово відзначався нагородами різних рівнів.

Тищук Микола Іванович – народився 22 травня 1942 року. За час трудової діяльності обіймав, зокрема посади головного інженера заводу «Фрегат», головного технолога – заступника головного інженера СКТБ «БРИГ», головного інженера-начальника СКТБ ПКНДФ ВІЕСГ, першого заступника Первомайського міського голови, керуючого філією АБ ІНКО, керуючого відділенням АППБ «Аваль», голови правління ВАТ «Первомайська Реалбаза», директора ДП «Первомайський хлібокомбінат» та інші. Обирався депутатом Первомайської міської ради. Входив до складу виконавчого комітету Первомайської міської ради. Тричі обирався депутатом Миколаївської обласної ради від міста Первомайська, де очолював комітет по «Екології, освіті, профосвіті, сім’ї, молоді і спорту, ділам національностей». Неодноразово нагороджувався відзнаками різного рівня.

Богатирьова Тамара Іванівна (30.07.1949 – 13.02.2019). За роки трудової діяльності обіймала посади старшого економіста Первомайського міжрайонного управління газового господарства, начальника Первомайського районного відділення НАСК «Оранта», керівника Первомайського безбалансового відділу ВАТ «Мегабанк», працювала в Первомайській дільниці акціонерної компанії «Нафтогаз України», дочірня комунікація Торговий дім «Газ України». Тричі обиралась депутатом міської ради. Очолювала постійну комісію міської ради з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, інженерної інфраструктури міста, охорони навколишнього середовища та комунальної власності. Очолювала первинну ветеранську організацію мікрорайону «Голта». Неодноразово нагороджена відзнаками різних рівнів.

Вінграновський Микола Степанович (1936-2004 рік) – відомий український поет, прозаїк, актор, кінорежисер. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1984 р.). Народився в 1936 році в м. Первомайську. У кіно зіграв головну роль в фільмі “Повість полум’яних літ”.

На кіностудії ім. Довженко поставив фільми “Берег надії”, “Дума про Британку”. Член Національної спілки письменників України з 1962 року.

Антонюк Андрій Данилович – художник, народився у 1943 році в м. Первомайськ на Богополі у місці злиття двох річок - Синюхи і Південного Бугу. Член Національної спілки художників України з 1970 р. Лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка 1994 року, заслужений художник України, Лауреатом премії імені Василя Стуса.Помер 16.04.2013

Волков Михайло Іванович – народився 21 листопада 1927 року в селі Трояни Добровеличківського району, Кіровоградської області. З 1970 по 1981 рік працював на посаді заступника, а потім і голови Первомайського міського виконавчого комітету. Пенсіонер республіканського значення, нагороджений орденами „Дружба народів”, „Знак пошани”, медалями „Ветеран праці”, „За трудовую доблесть”, бронзовою медаллю ВДНГ СРСР за розробку та втілення в виробництво нових технологій.

Капацина Василь Миколайович - народився 13 січня 1956 року в м. Первомайську, Миколаївської області. Тривалий час займав посаду начальника Морського Торгового Порту м. Миколаєва.
Дякуючи меценату було збудовано Свято-Варварівський Храм в мікрорайоні Фрегат, дзвіницю і закуплено дзвони, а також в центрі міста споруджено і освячено Величний Хрест в честь 2000-річчя Різдва Христового. Придбано також дзвони для Свято-Михайлівського Храму (район Скала).
З Церковної сторони Священноначалієм Церкви Капацину Василя Миколайовича нагороджено Орденом Князя Володимира.

Коцуба Володимир Васильович- народився 24 липня 1924 року, відмінник народної освіти, ветеран праці, учасник ВВВ, занесений в книгу пошани м. Миколаєва за плідну педагогічну працю по музичному вихованню молодих спеціалістів і широку пропаганду музичного мистецтва.
Коцуба В.В. нагороджений Ювілейною медаллю " За доблесний труд ", медалями "За трудову відзнаку", "Ветеран праці", "60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні", почесними грамотами Міністерства культури України, іншими нагородами. Помер в травні 2013 року
 

Кривицький Леонід Григорович, 1939 року народження. Працював в Первомайській ДЮСШ з 1963 року. Вихованці школи під його безпосереднім керівництвом у 1977 році виграли перше місце та стали чемпіонами СРСР серед юнаків 1962 року народження в турнірі на приз ЦК ВЛКСМ „Шкіряний м`яч". Помер в вересні 2010

Осіпов Валентин Маркович (серпень 1922 – січень 2007 року).

З 1942 по 1945 роки воював на різних фронтах Вітчизняної війни, приймав активну участь в боях проти фашистів, а також боровся з японськими мілітаристами.
Присвоєно звання генерал-майора 22 лютого 1963 року.
За роки військової служби, як в період війни так і в мирний час Валентин Маркович нагороджувався орденами та медалями, в тому числі:
двічі орденами „Червоної Зірки” (в 1944 і в 1956 році) , орденом „Вітчизняної війни” в 1945 році;
орденом „За безупречную службу Родине І ст.” в 1969 році;
орденом „За безупречную службу Родине І І ст.” в 1975 році.
Медалями: „За бойові заслуги”, „За Победу над Германией”, „За взятие Кенигсберга”, „За победу над Японией”, „За вислугу років” та багато інших ювілейних медалей. Проводив велику роботу по вихованню підростаючого покоління, очолюючи міську раду ветеранів війни та праці.

Толубко Володимир Борисович народився 3 вересня 1948 року у місті Краснограді Харківської області. З липня 1986 р. по листопад 1990 року – командир дивізії, що дислокувалася на території міста Первомайська.

Заслужений працівник народної освіти України. 20 серпня 2002 р. Указом Президента України № 730/2002 Толубко Володимиру Борисовичу присвоєно військове звання „генерал-полковник”.

Нагороджений 2 орденами та 10 медалями.

Тофан Віктор Васильович – народився 22 липня 1939 року. Директор міської дитячої спортивної школи, Заслужений працівник України, Заслужений тренер України, майстер спорту.

За вагомий особистий внесок в розвиток фізичної культури і спорту, за підготовку провідних спортсменів до складу збірних команд України, спортсменів Всеукраїнського, Європейського і світового рівня Віктор Васильович Тофан має численні грамоти, дипломи Міністерства освіти та науки України, обласного управління фізичного виховання і спорту, Первомайської міської ради . За 43 роки Віктор Тофан дав не тільки Первомайську, але і всій Україні понад 13 майстрів спорту міжнародного класу, призерів світової першості, переможців міжнародних змагань.Помер 02.01.2013

Дирдін Євген Михайлович. Народився 5 липня 1950 року. Голова Правління ПрАТ «Санта Україна», депутат Первомайської міської ради III та VII скликань, депутат Миколаївської обласної ради IV та V скликань. У 1998 році присвоєне почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». Нагороджений орденами «За заслуги» III, II та І ступенів. За значні особисті заслуги у становленні незалежності України нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України». З 2009 по 2015 роки щорічно отримував відзнаки «Кращий благодійник міста». Під керівництвом Євгена Михайловича колектив швейного підприємства нагороджено Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України «За заслуги у сприянні реалізації державної соціальної та економічної політики та з нагоди 8-ої річниці Незалежності України», з 1998 року по теперішній час 38 працівників фабрики отримали державні нагороди України.

Юдін Михайло Айзікович. Народився 27 серпня 1949 року. Голова Ради ТДВ «Первомайськдизельмаш», доктор економічних наук, Заслужений машинобудівник України, депутат Первомайської міської ради III та IV скликань. Входив до складу виконавчого комітету Первомайської міської ради та обіймав посаду співголови трьохсторонньої соціально-економічної ради при виконавчому комітеті Первомайської міської ради. Нагороджений «Орденом за заслуги» III-го ступеня, медаллю «За заслуги перед містом Первомайськ», отримував перемогу в конкурсі «Людина року Миколаївщини» у номінації «Промисловість». За проведення благодійної діяльності, спрямованої на вирішення актуальних суспільних проблем міста отримував звання «Благодійник міста Первомайська» щорічно з 2010 по 2013 роки включно.

Поярков Петро Спиридонович. Народився 20 липня 1931 року. З 1974 по 1993 рік працював директором Первомайського міжрайонного виробничого об’єднання автомобільного транспорту №14665. На даний час перебуває на заслуженому відпочинку. За період роботи неодноразово обирався членом міськвиконкому, 6 скликань поспіль обирався депутатом міської ради, нагороджувався Почесними грамотами міськвиконкому, грошовими преміями, заносився на міську Дошку пошани. В 1981 році присвоєно почесне звання «Заслужений працівник транспорту Української РСР». Нагороджений ювілейною медаллю «За доблесний труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина», орденом «Трудового Красного Знамени». В 1985 році за довголітню добросовісну працю нагороджений медаллю «Ветеран праці». За вагомий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток міста Первомайська в 2009 році отримав медаль «За заслуги перед містом».

Сотський Віктор Васильович (03.01.1944 - 01.12.2000) - народився в місті Первомайську Миколаївської області. Дванадцять років очолював Первомайський міський відділ внутрішніх справ. Віктору Васильовичу завжди були притаманні професіоналізм, поміркованість, принциповість, відданість справі. Під час перебування на посаді начальника, ініціював будівництво нової будівлі міліції, де нині, розташований Первомайський відділ поліції. За сумлінне ставлення до міліцейської служби Віктор Васильович Сотський нагороджений медалями «50 років Радянської міліції», «За бездоганну службу» 1,2,3 ступенів, «Ветеран праці», орденом «Знак пошани», нагрудним знаком «За відмінну службу в МВС».

Кукуруза Вячеслав Миколайович (27.10.1938 – 16.08.1996) - народився у м. Новоукраїнка Кіровоградської області. Активний громадський діяч, був депутатом Первомайської міської Ради народних депутатів Миколаївської області 3-х скликань та депутатом Миколаївського обласної ради народних депутатів XIX скликання.

Під керівництвом та при безпосередній участі Вячеслава Миколайовича у місті Первомайську були збудовані та введені в дію численні будівлі різноманітного призначення, які до цього часу використовуються громадою нашого міста. Протягом багатьох років ділився своїм досвідом як викладач у Первомайській філій Одеського інституту харчової та холодильної промисловості та виховав яскраву плеяду спеціалістів у галузі будівництва. За високі трудові досягнення в будівельній галузі Кукуруза Вячеслав Миколайович був нагороджений державними нагородами та чисельними відзнаками.

Кузьменко Микола Якович народився 20 вересня 1938 року в селі В’язівок на Черкащині в багатодітній селянській сім’ї. Після закінчення у рідному селі середньої школи переїхав до міста Первомайська Миколаївської області.

Микола Якович розпочав свою трудову діяльність водієм в Первомайському міжколгоспбуді, а закінчив її у 2013 році, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Первомайський «Райагробуд». За 53 роки трудової діяльності працював на одному й тому ж підприємстві водієм, інженером з техніки безпеки, майстром, старшим виконробом, а останні 38 років - був незмінним керівником підприємства.

Кузьменко М.Я. систематично надавав допомогу в ремонті закладів освіти міста (дитячі садки, школи, політехнічний інститут та ін.).

За багаторічну роботу в системі будівництва, високий професіоналізм, уміле керівництво Микола Якович неодноразово нагороджувався Почесними грамотами районного та обласного рівня, а також нагороджений грамотою Корпорації «Украгропромбуд».

Горбенко Анатолій Степанович (02.05.1940 – 26.06. 2007) народився в с. Воронцово, Ленінського району, Московської області в сім’ї військовослужбовця. Трудову діяльність розпочав в п’ятнадцятирічному віці. Після закінчення Харківського юридичного інституту працював суддею в м. Вознесенську. У восьмидесятих роках, Анатолій Степанович почав працювати суддею в Первомайському міському судді, а згодом і очолив його. В подальшому присвятив себе викладацькій діяльності працюючи в Первомайському політехнічному коледжі на посаді завідувача юридичного відділення де виховав яскраву плеяду молодих юристів. Впродовж 15 років А.С.Горбенко активно займався громадською та політичною діяльністю.

Чернецький Андрій Савович (23.12.1919 – 26.12.1990 року) – уродженець Кривоозерського району, ветеран Другої світової війни, кавалер бойових орденів. Майже тридцять років перебував на посаді директора Первомайської швейної фабрики (нині ПрАТ "Санта Україна"). Кращі традиції, започатковані в ті роки, зберігаються й досі на підприємстві, яке по праву вважається одним із кращих у галузі легкої промисловості. У 2000 році за клопотанням колективу швейної фабрики вулиця Паризької Комуни, на якій знаходиться підприємство, була перейменована на його честь.

Протоієрей Віталій Мальчук (10.04.1929 – 22.06.2002 року) – настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці. Народився 10 квітня 1929 року в селі Шпанів на Рівненщині. Закінчив Волинську духовну семінарію, у 1949 році був рукопокладений у сан диякона. Був настоятелем у храмах села Привольне Баштанського району, міста Новий Буг, смт Володимирівка Казанківського району, села Восиятське Єланецького району, у Свято-Миколаївській церкві Первомайська, а з 1970 року і до своїх останніх днів – настоятелем Свято-Покровської церкви Первомайська Миколаївської області.

Гапонов Володимир Борисович (13.03.1964 – 10.01.2002 року ) – народився 13 березня 1964 року в місті Первомайську Миколаївської області. Закінчив Новобузький сільськогосподарський технікум. Після служби в армії пов'язав свою долю з міліцією. Працював інспектором ДПС ВДАІ Первомайського МВВС, дільничним та старшим інспектором міліції, а також інспектором дозвільної системи Первомайського РВ УМВС. Загинув під час виконання службових обов’язків 10 січня 2002 року.

Гуцаленко Микола Віталійович (19.12.1991 – 23.02.2017 року). Уродженець міста Первомайська Миколаївської області, випускник ЗОШ № 11. Навчався у Миколаївському вищому училищі фізичної культури. Майстер спорту України з веслування. Входив до складу збірної області. У 2014 році вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов щаблями військової кар'єри від солдата до командира взводу, молодшого лейтенанта. Брав участь в обороні Донецького аеропорту, боях під Мар'їнкою, на Савур-могилі. Отримав важке поранення у зоні проведення АТО в районі Авдіївки. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом "За мужність" III ступеня та орденом Богдана Хмельницького IIIступеня (посмертно).

Довгий Роман Сергійович (22.02.1991 – 23.09.2017 року). Уродженець міста Первомайська Миколаївської області. Виховувався в робітничій сім'ї. Навчався спочатку у Первомайській ЗОШ №7, а потім у вечірній школі. Вирішивши пов’язати своє життя зі службою у Збройних Силах України, пішов служити за контрактом. Служив у 108-му батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 23 вересня 2017 року, виконуючи свій військовий обов'язок Роман Сергійович Довгий загинув як герой.

Демченко Олег Михайлович – народився 03 липня 1962 року в місті Первомайську Миколаївської області. Закінчив СШ №16. Навчався в Одеській школі міліції та Київській Національній академії внутрішніх справ. Працював на посадах оперуповноваженого карного розшуку, начальника карного розшуку, начальника Первомайського ГВ УМВС України в Миколаївській області. Був першим заступником начальника ГУ МВС – начальник кримінальної міліції ГУМВС України у Донецькій області, начальником УМВС України в Сумській, Харківській та Чернігівській областях. Указом Президента України у 2012 році йому присвоєно звання генерал-майора міліції.

Перепилиця Георгій Григорович – лікар-хірург Первомайської центральної міської багатопрофільної лікарні. 1939 року народження. Закінчив Тернопільський медичний інститут. Працював у лікарнях на станції Дебальцево та Попасна Донецької залізниці. З 1975 по 2009 рік був лікарем-хірургом та завідувачем операційним блоком Первомайської центральної міської лікарні Миколаївської області. Відзначений урядовими нагородами та відзнаками.

Ткачук Валентин Якович – народився 25 жовтня 1938 року в с.Лиса Гора, Первомайського району Миколаївської області. Закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту, працював інженером у порту міста Калінінград, начальником конструкторського бюро, заступником директора з економіки заводу ім. 25 жовтня (нині "Первомайськдизельмаш"). Був старшим інженером, головним механіком, начальником виробництва, заступником директора будівництва заводу "Фрегат", а також начальником відділу комплексного економічно-соціального розвитку міста. Має нагороди за високий професіоналізм та сумлінну працю.

Кушніренко Леонід Афанасійович  – 1953 року народження. Закінчив лікувальний факультет Одеського медичного інституту. Протягом 14 років починаючи з 1977 працював лікарем-ординатором травматологічного відділення Первомайської міської лікарні. З 1991 року і по 2019 працював завідувачем хірургічним відділенням №2 Первомайської центральної міської багатопрофільної лікарні. Нагороджений медаллю «За заслуги перед містом», відзначений нагородами різного рівня. Помер 10 березня 2019 року.  

Дмитро Дмитрович ЄРЕБАКАН 

Народився 19.10.1948 року на Одещині, у селі Василівка Болградського району в селянській родині. Займатися малюванням розпочав у дитячому віці, до чого його заохочувала мати. Вступив до Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В.І. Мухіної, а згодом перевівся до Кишинівського республіканського художньо-промислового училища імені І. Ю. Репіна.

Трудова діяльність:

У 1970 році став першим директором новоствореної дитячої художньої школи в місті Чадир-Лунга (Молдова).

У 1978 році став першим директором новоствореної дитячої художньої школи в місті Первомайську Миколаївської області.

У 1997 році переїхав до Болгарії, де почав працювати, як вільний митець.

Художній доробок митця різножанровий і нараховує близько 5000 картин. Роботи майстра зберігаються у галереях 7 країн світу, а також у приватних колекціях в Україні, США, Канаді, Ізраїлі, Туреччині, Росії, Польщі, Молдові, Японії, Естонії, Болгарії, Латвії, Шотландії, а також у Національному музеї в Софії та посольстві Франції в Болгарії.

Нині художник живе і працює у Первомайську. На своїх полотнах увічнює природу Бузького краю, популяризує Первомайщину на світовій арені. Нагороджений заохочувальною відзнакою Первомайського міського голови – медаллю «За заслуги перед містом», а також численними грамотами та дипломами.

У 1995 році рішенням Чадир-Лунзької міської ради дитячій художній школі міста Чадир-Лунга (Молдова) присвоєне ім’я Дмитра ЄРЕБАКАНА.

Дмитро Дмитрович постійно організовує виставки робіт у музеях та картинних галереях України та зарубіжжя. Його творчість висвітлена на сторінках книг про місто Первомайськ.

Тетяна Валентинівна УШКАРЬОВА 

Народилася 26.09.1946 року в місті Порт-Артур, у родині військовослужбовця. Громадянка України.

Освіта середня: у 1968 році закінчила культурно-просвітницьке училище міста Хабаровська.

Розпочала свою трудову діяльність культпрацівником, інструктором по роботі з сім’ями військовослужбовців у гарнізонному будинку офіцерів. За цей час тричі ставала переможцем та лауреатом Всесоюзних конкурсів та фестивалів.

У червні 1985 року стала делегатом Всесоюзного з’їзду жінок – представників жіночих рад, як голова жіночої ради військової частини № 36550 Калінінградської області.

З 1985 року переїхала до міста Первомайська Миколаївської області на постійне місце проживання і працювала на посаді помічника начальника з матеріально-технічного забезпечення в Первомайському квартирно-експлуатаційному відділі. Постійно приймала активну участь у громадському житті міста.

У 1988 нагороджена грамотою Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Нагороджувалася грамотою Президента України.

Була відзначена і нагороджена Грамотою в номінації: «Людина року».

У 1989 році допомогла спортивній школі придбати 20 спортивних велосипедів, що стало початком спортивної слави Первомайських велогонщиків під керівництвом заслуженного майстра спорту, тренера                                            Віктора Васильовича ТОФАНА.

Була депутатом Первомайської міської ради XXIV, V, VI, VIІ скликань. На сьогодні є депутатом Первомайської міської ради Первомайського району Миколаївської області VIII скликання.

У 2007, 2010 та 2016 році була нагороджена грамотою виконавчого комітету Первомайської міської ради та цінним подарунком з нагоди відзначення річниці утворення міста Первомайська та з нагоди відзначення міжнародного жіночого дня.

У 2013 році нагороджувалася Подякою обласної Миколаївської ради з нагоди відзначення 337-ї - річниці утворення міста Первомайська. Позапартійна.

Громадська діяльність: є головою квартального комітету № 67. У 2010 році була нагороджена грамотою виконавчого комітету Первомайської міської ради та цінним подарунком з нагоди відзначення річниці утворення міста Первомайська.

Олекса Сергійович РІЗНИКІВ

Олекса Сергійович РІЗНИКІВ (творчий псевдонім РІЗНИЧЕНКО)  - український письменник, просвітянин, мовознавець, громадський діяч, народився 24 лютого 1937 року у м. Єнакієве на Донбасі.

Згодом сім’я переїхала до м. Первомайська. Навчаючись у загальноосвітніх школах № 12 та № 17, Олекса відвідував літературну студію при Первомайській газеті «Прибузький комунар», в якій вперше було надруковано його вірші. Працюючи у м. Первомайську пропагував місцеве краєзнавство, популяризував українську мову. Після закінчення школи навчався в Одеському державному театральному художньо-технічному училищі.

За критику культу особи Сталіна у 1959 році було порушено кримінальну справу за статтею 7 частини 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» і призначено покарання тривалістю по півтора року. Відбував строк у Мордовії. Після звільнення навчався на філологічному факультеті Одеського державного університету імені І.І. МЕЧНІКОВА.

У 1963 році  переїхав до Одеси, де працював літературним працівником, пізніше  журналістом місцевої газети «Народна трибуна».

11 жовтня 1971 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (згідно з частиною 1 статті 62 КК УРСР) був заарештований, а 19 травня 1972 року засуджений Одеським обласним судом на п’ять з половиною років таборів суворого режиму. Відбував строк у таборі ВС-389/36 у Пермській області (Росія). За місяць до закінчення строку влада заборонила повертатися до Одеси і призначила поселення у м. Первомайську, біля родини.

У Первомайську працював електриком у пологовому будинку, а з 1980 року вихователем у допоміжній школі № 14. Десять років його не друкувала, навіть районна газета. Писав «до шухляди». Укладав словник омонімів української мови, згодом виданий під назвою «Одноримки», закінчив  у чернетках Стислий Кореневий словник.

Наприкінці 1980-х років брав участь в організації Народного руху, Товариства української мови, згодом  «Просвіти».

Восени 1990 року:

- учасник Всесвітнього форуму поезії «Золотий гомін» у м. Києві;

- грудні 1990 року  став членом Спілки письменників України.

Згідно із Законом про реабілітацію від 17 квітня 1991 року був реабілітований по обох справах. 5 років  працював власним кореспондентом обласної газети «Радянське Прибужжя» (м.Миколаїв). У 1995 році переїхав до Одеси.

У 1997 році увійшов до керівництва Всеукраїнського «Меморіалу» імені Василя СТУСА; призначений на громадських засадах головою Одеської міської комісії з питань реабілітації. У 1996-1998 роках працював інспектором-методистом з питань української мови міського відділу освіти, керував літературною студією «Гарт» міського Палацу дитячої творчості.

        Нині – заступник голови Одеського відділення Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, заступник голови Одеського «Меморіалу імені Василя СТУСА» та директор музею репресованих «Не дати забуттю».

         Олекса Сергійович є автором багатьох книжок. Перша з них – «Овізон», вийшла у 1990 році. Друга книга – «Терновий вогонь» відзначена літературною премією України імені Павла ТИЧИНИ.  Книга  «Наодинці з Богом»  принесла поетові звання лауреата муніципальної премії імені Костянтина Паустовського.

        У 2004 році у місті Коломиї Івано-Франківської області поет нагороджений літературною премією імені Тараса МЕЛЬНИЧУКА. У січні 2001 року Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА нагородило Олексу РІЗНИКІВА медаллю «Будівничий України»; 2005 року нагороджений орденом Українського козацтва «Віра»  ІV ступеню. 26 листопада 2005 року Олексу РІЗНИКІВА нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. За вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, багаторічну просвітницьку діяльність указом Президента України від 07 грудня 2018 року Олексу РІЗНИКІВА нагороджено орденом «За заслуги» І ступеню.

        О.РІЗНИКІВ підтримував дружні  й творчі стосунки з Миколою ВІНГРАНОВСЬКИМ та Андрієм АНТОНЮКОМ.

Микола Іванович ЧОБАНУ

Народився 01 квітня 1994 року в селі Нововасилівка. Навчався в Нововасилівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, закінчив 9 класів. Навчання продовжив у вечірній школі Врадіївської ЗОШ № 3,  потім у Врадіївській філії Маринівського професійного аграрного ліцею за фахом тракторист, шофер, слюсар. Навчався заочно в Новобузькому аграрному коледжі Миколаївського Національного аграрного університету, спеціальність інженер-механік. Працював майстром виробничого навчання у Врадіївській філії  Маринівського професійного аграрного ліцею.

Мобілізований 18 червня 2015 року. Проходив військове навчання в селі Широкий лан Миколаївської області, на Яворівському полігоні Львівської області, Івано-Франківського району села Дубровиця, військове містечко Ложне. В зоні АТО з 29 серпня 2015 року, 56 окрема мотопіхотна артилерійська зведена бригада, Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Мирне. У зоні АТО артилерійський дивізіон дислокувався в Донецькій області, Новоазовський район міста Сартана. В липні 2016 року був звільнений з військової служби та направлений до оперативного резерву І черги. 27.02.2017 року вступив до лав Збройних Сил України за контрактом, займаючи посаду командир артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини А2227     (40 ОАБр).

З 24 лютого 2022 року один із перших став на захист своєї країни. Брав активну участь у звільненні Харківщини від російських окупантів. Батарея під його командуванням неодноразово знищувала ворожі артилерійські батареї, танки, іншу техніку й придушувала дії піхотних підрозділів противника. Під час ворожого обстрілу Микола ЧОБАНУ зміг вивести у безпечний район свою артилерійську батарею без втрат особового складу та озброєння.

Отримав Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (08 липня 2023 року) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові. Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (16 травня 2022 року)  - за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (15 квітня 2022 року) - за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Денис Олександрович КРИВИЙ

Денис народився в м. Черняхів Житомирської області. Там жив і навчався в школі. До вищого закладу вступив на батьківщині його матері.

У Первомайському інституті ОНУ ім. І.І.Мечникова навчався на історичному факультеті, вів активне студентське життя, грав на барабанах у гурті. Із задоволенням їздив в якості лаборанта в археологічні експедиції від Національної Академії Наук.

У 2008 році познайомився з майбутньою дружиною Волгіною Галиною. В цей же час захоплення фотографією переросло в професійну діяльність. Любов і творчість стали сенсом його життя. Після закінчення вишу почав працювати в дизайн-студіях: Арт майстер, Злата. Одночасно проводив фотографічні тури та походи Українськими Карпатами і Бузьким Гардом. Його світлини публікувалися в National Geographic. Він отримав блакитну стрічку FІАР від найпрестижнішого європейського конкурсу фотохудожників. Також був фіналістом багатьох міжнародних фестивалів і навіть потрапив в ТОР 100 кращих фотографів світу.

Фотографія відійшла на другий план з народженням дітей. Денис батько двох чудових донечок: Соломії і Мелісси. Він обожнював своїх дівчат і намагався приділяти їм весь свій час.   Денис завжди прагнув бути найкращим. З легкістю і завзяттям здобував нові знання і навички. Полюбляв займатися спортом. З початком війни він активно почав волонтерити. В березні виявив бажання служити. Пішов добровольцем. В липні приєднався до лав ССО. Став старшим оператором вогнеметником групи СпП. І цим дуже пишався.

Загинув Денис 11.05.2023 року у Бахмуті, коли намагався врятувати пораненого побратима. Денис був людиною, яка робила багато і навіть більше, і все одно вважав, що цього недостатньо. Пройшло більше року від його загибелі, а Денис, його роботи продовжують боротьбу за незалежність України. Галина Волгіна створила благодійний фонд «СЯО» (це позивний Дениса), організувала і провела більше 30 виставок, зібрано і передано підрозділу, де служив Кривий більше 1100 тис. грн. Краєвидами нашого Південного Бугу захоплювалися в Южноукраїнську, Миколаєві, Києві, Вінниці, Тернополі, Збаражі, Хмельницькому, Одесі, Ізмаїлі і навіть в далекому Нью-Джерсі. Діаспора американського міста зібрала кошти, в тому числі виручені від продажу картин нашого земляка, придбала і передала ЗСУ три автомобіля для медичних потреб, один автомобіль названий в пам'ять про Дениса Кривого. Денис був унікальною людиною. Тільки талановитий художник міг розгледіти і закадрувати красу оточуючого світу, зірок, природних явищ. На фото бугських порогів, скель, Чумацького шляху, зірок можна дивитися безкінечно. І це ще не всі роботи , бо ще є багато архівів, над якими Галина тільки починає працювати.

Дмитро Миколайович ВАСИЛЬЄВ

       Народився 20.02.1978 року у місті Первомайськ, Миколаївської області, помер – 19.03.2022 року, Запорізька область, похований 23.03.2022 року у місті Хмельницькому.

       Дмитро ВАСИЛЬЄВ народився у місті Первомайськ, Миколаївської області, навчався у ЗОШ № 16. Закінчив Харківський військовий університет у 2001 році. Служив у 19-й окремій ракетній бригаді «Свята Варвара» (Хмельницький), де пройшов шлях від лейтенанта до командира девізіону. Брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Неодноразово за зразкову службу та бездоганне виконання бойових завдань був нагороджений орденами та медалями. Ще за життя отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.

        З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну військ російської федерації 24.02.2022 року на чолі свого підрозділу відзначився у відбитті агресії. Під командуванням Дмитра ВАСИЛЬЄВА було завдано ударів по скупченню військ противника поблизу сіл Чонгар (Генічевський район, Херсонська область), Велика Білозерка, міст Василівка, Дніпрорудне, Мелітопіль та інших. 18 березня 2022 року потрапив під ворожий обстріл і наступного дня помер від отриманих ран.

         Після загибелі Дмитра ВАСИЛЬЄВА нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно.

         У місті Хмельницькому рішенням міської ради було перейменовано вулицю Попова у мікрорайоні Ракове на вулицю Героя України Дмитра Васильєва. У місті Первомайськ  рішенням   міської ради від 04.04.2023 року № 9 «Про перейменування вулиці Кам’яномостівської в місті Первомайську на вулицю Героя України Дмитра Васильєва» було перейменовано на честь героя вулицю Кам’яномостівська, де Дмитро народився, виріс і досі проживає його мати.

Кондратевич Ігор Миколайович

Кондратевич Ігор Миколайович — український військовослужбовець, старший лейтенант, Герой України.

Народився 06 липня 1997 році в місті Первомайськ Миколаївської області. У сім’ї:  мати – Кондратевич Катерина Іллівна,  батько – Кондратевич Микола Анатолійович .

 Навчався у загальноосвітній школі № 3, де закінчив 9 класів, після чого вступив до Первомайського медичного коледжу.

Після завершення навчання розпочав службу у 40-й артилерійській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України, брав участь в антитерористичній операції на сході України.

У 2016 році вступив до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за спеціальністю «Війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту». Служив командиром взводу РХБ-розвідки, виконував завдання вогнеметника. Згодом перевівся до 137-го окремого батальйону морської піхоти на посаду заступника командира штурмової роти десантників.

 Від 2024 року — командир 2-ї роти морської піхоти 1-го батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала М. Остроградського Військово-морських Сил Збройних Сил України.

З перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ (24 лютого 2022 року) неодноразово успішно штурмував ворожі позиції, знищуючи техніку та особовий склад противника.

2022 рік — брав участь у звільненні міста Херсон.

2023 рік — звільнення сіл Нескучне та Макарівка Волноваського району Донецької області.

14 жовтня 2023 року у складі десантно-штурмової роти форсував річку Дніпро та висадився у селі Кринки Херсонського району. Під час боїв разом з побратимами захопив плацдарм і перші будинки населеного пункту. Завдяки його керівництву підрозділ розширив плацдарм для висадки наступних штурмових груп та завдав противнику значних втрат.

У  січні 2025 році згідно з Указом  Президента України від 02.01.2025  № 2 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові» старшому лейтенантові Кондратевичу Ігорю Миколайовичу присвоєне звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

ЗІНОВ’ЄВА Євгенія Яківна

ЗІНОВ’ЄВА Євгенія Яківна – народилася 3 листопада 1937 року на Кіровоградщині – померла 26 липня 2025 року, похована в місті Первомайську.

          Євгенія Яківна – благодійниця, активістка, громадська діячка, волонтерка, викладач Одеської державної академії харчових технологій, працювала тривалий час в Мигіївському сільгосптехніку, мама загиблого воїна-інтернаціоналіста гвардії- лейтенанта Олексія Зінов’єва, яку в нашому місті   знали і називали «Афганською мамою», «Берегинею з Богополя», була хранителькою історії ветеранської спілки воїнів-інтернаціоналістів Первомайщини, є авторкою двох документальних книг «Пам’ять, якій не буде кінця….» (2016), «У пам’яті в боргу» (2019).

          ЗІНОВ’ЄВА Євгенія нагороджена медалями «Ветерана праці», «За вірність і відданість» (Республіка Молдова), «За громадянську мужність», «Честь, Мужність Пам’ять» від Української Спілки ветеранів Афганістану, а також численними Почесними грамотами та Дипломами Миколаївської обласної ради та Первомайської міської ради за активну участь в соціально-економічному, культурному розвитку міста.

          Євгенія Яківна усе своє життя присвятила служінню рідному місту та людям. Була прикладом для підростаючого покоління, яке виховувала у дусі патріотизму та любові до України. Підтримувала сім’ї воїнів-афганців, піклувалась про дітей-сиріт, надаючи підтримку міським сиротинцям, опікувалась людьми похилого віку, які опинилися у складних життєвих обставинах.

          В 2014 році приєдналася до Громадської організації «Ніхто крім нас «Первомайського району» і стала її активною учасницею. Об’єднавши усі вікові категорії задля спільної боротьби заради перемоги України, працювала і вдень, і вночі, незважаючи на свій досить поважний вік, піднімаючи бойовий дух і словом, і ділом. Вважала усіх захисників своїми синами і доньками, болісно переживала кожну втрату. Вона одна із перших, хто надавала психологічну підтримку матерям родин загиблих 2014-2022 років, адже  все життя прожила з великим болем і втратою власного сина, є першою мамою в Україні, хто в своїх книгах написала про подвиг загиблих-воїнів АТО, які стали на захист суверенітету та кордонів України.

Юрій Анатолійович СТРОН

Народився 04 жовтня 1984 року в селі Горянка Вознесенського району.
          У 1991 році пішов до Козубівської загальноосвітньої школи Доманівського району, яку закінчив, отримавши свідоцтво про повну загальну середню освіту. Після закінчення школи вступив до Вознесенського професійного училища, де здобув професію столяра.
У період з 2010 по 2011 рік перебував за кордоном, де працював у сфері будівництва.
        У 2014 році добровільно став на захист України, брав участь в антитерористичній операції на сході держави у 2014–2016 роках. Проходив військову службу на посаді гранатометника.
        З 2017 по 2022 рік проживав у місті Херсон, працював на Херсонському державному заводі «Палада».
        19 березня 2022 року добровільно вступив до лав захисників України. Мав значний бойовий досвід, здобутий ще до початку повномасштабного вторгнення.
       У листопаді 2022 року одружився з ПЛАХОТНЮК (СТРОН) Л. М. Подружжя було зареєстроване та проживало в місті Первомайськ.
       У січні 2024 року під час виконання бойового завдання отримав осколкове поранення голови.
      У квітні 2024 року зазнав тяжкого поранення — вогнепального перелому правої плечової кістки зі зміщенням уламків. Переніс дев’ять складних операцій у містах Дніпро та Житомир. Протягом дев’яти місяців проходив реабілітацію у містах Львів та Київ. За рішенням військово-лікарської комісії був визнаний обмежено придатним до військової служби, проте добровільно повернувся до строю.
      За час служби Юрій СТРОН був дев’ять разів відзначений державними та військовими нагородами: — медаль «За оборону України» (05 серпня 2022 року); — відзнака «Золотий хрест» (18 липня 2023 року); — орден «За мужність» III ступеня (08 грудня 2023 року); — відзнака «За поранення» (двічі: 20 липня  2024 року та 03 березня 2025 року); — відзнака «Хрест хоробрих» (14 березня 2025 року); — відзнака «Комбатантський хрест» (посмертно, 29 грудня 2026 року); — орден «За мужність» II ступеня (посмертно, 14 квітня 2025 року); — звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» (12 лютого 2026 року).
        28 березня 2025 року Юрій СТРОН, перебуваючи на позиції поблизу міста Торецьк, самостійно утримував оборону та зазнав поранення унаслідок удару ворожого безпілотного літального апарата. Попри поранення, він встиг передати командування та забезпечити координацію дій підрозділу, що дозволило уникнути додаткових втрат серед особового складу. Від отриманих поранень загинув.
        Завдяки його мужності, стійкості та професіоналізму було знищено значну кількість противника та стримано просування ворожих сил.

У Юрія СТРОН залишилися дружина Любов та син Святослав.

Григорій Іванович УСАТЮК

Григорій Іванович УСАТЮК народився 6 травня 1939 року в селі Болеславчик Перовмайського району Миколаївської області в сім’ї селян колгоспників Івана Тихоновича та Ольги Платонівни УСАТЮКІВ. Середню освіту здобув у Первомайській СШ № 17. Класним керівником був Василь Петрович Вацюк, український літератор, який пройшов Другу світову війну військовим фельдшером у мінометній роті разом з відомим українським письменником Олесем Гончаром.

          Григорій УСАТЮК рано почав писати вірші: ще у Болеславчицькій семирічці. А вже в дев’ятому класі СШ № 17 під керівництвом Василя Вацюка уклав рукописну збірочку на міський конкурс.

          Філологічну освіту одержав у Миколаївському педагогічному інституті. По закінченню інституту (1966 рік) працював у школах міста та району. Поетичну творчість не припиняв. У 1973 році працював у газеті «Прибузький комунар», в якій друкувалися його вірші.

Двадцять п’ять років присвятив вчительській ниві:

1969-1974 роки  вчитель української мови та співів у Первомайській СШ №15.

1974 рік – директор Первомайської районної заочної школи.

1977 рік – директор районної заочної школи.

1977-1994 рік – завуч Чаусівської СШ, вчитель української мови.

1995-1999 рік – вчитель української мови та літератури Первомайської вечірньої школи.

Нагороджений медаллю «Ветеран труда» (1989 рік), а також почесними грамотами та подяками Первомайської міської ради.

Упродовж багатьох років був незмінним керівником міського літературного об’єднання «Зажинок». За словами керівництва, виховав не одну плеяду молодих талановитих поетів. В поетичних колах Григорія Івановича поважали і цінували.

Велику роботу здійснював (упродовж трьох років), упорядковуючи ювілейне видання «Степове многоріччя» - антологія поезії та прози з Буга і Синюхи, що побачила світ у 2001 році і присвячена 325-річчю міста Первомайська. До збірки увійшло 48 авторів, вихідців із міста Первомайська та Первомайського району, серед яких наші відомі земляки – Микола Вінграновський, Олекса Різників, Андрій Ярмульський, Віталій Колодій, Станіслав Павловський, Лариса Лисогурська та інші.

Самобутній поет і автор чудових поетичних і прозових збірок:

- «Пісня весняного степу» (2004);

- «Поміж Синюхою і Богом» (2015);

- «Подзвіння» ( 2013).

Григорій УСАТЮК також є одним із укладачів та ініціаторів ювілейного випуску «Наша Миколіана. М.Вінграновському 85».

          Твори Григорія УСАТЮКА друкувалися на сторінках міських газет, українських часописів та видань.

Григорій Іванович – відома постать не лише на Первомайщині. Поет, прозаїк, педагог, культурно-громадський діяч, великий патріот України, свідок голодомору 1947 року, батько загиблого Захисника України - сержанта Павла УСАТЮКА.

Григорій Іванович УСАТЮК помер на 87 році життя 21 вересня 2025 року, похований у місті Первомайськ на Богопольському кладовищі. 

БЕЛЬСЬКИЙ ТИХОН ВОЛОДИМИРОВИЧ Колишній начальник штабу 13-ї Гвардійської Полтавської, ордена Леніна, двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії

ГРИГОРЬЄВА ГАННА ІВАНІВНА Колишній старший радист штабу 13-й Гвардійської Полтавської, ордена Леніна, двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії

ДМИТРІЄВСЬКА ВЕРОНІКА СЕРГІЇВНА Гвардії старший сержант, колишній начальник радіостанції 7 окремої Гвардійської роти зв’язку 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії.

ІНЖЕВАТОВ МИХАЙЛО ПРОКОПОВИЧ Гвардії сержант, колишній помічник командира стрілково – парашутного взводу 25 Гвардійського повітряно – десантного стрілецького полку 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії (прапороносець дивізії)

КУЛЬОВА-ШКОЛЬНИК ЄВДОКІЯ СЕМЕНІВНА Гвардії капітан медичної служби, колишній лікар – хірург 5 окремого Гвардійського медико – санітарного батальйону 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії.

МОЧАЛОВ ВАЛЕНТИН ЙОСИПОВИЧ Гвардії полковник (колишній лейтенант), колишній командир взводу 7 окремої Гвардійської роти зв’язку 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії.

САМЧУК ІВАН АНІКЕЄВИЧ Полковник, колишній начальник штабу 32 Гвардійського стрілецького корпусу.

УЛАНОВ БОРИС ПЕТРОВИЧ Гвардії старший сержант, колишній командир гармати батареї 1200 мм. полкових мінометів, 22 Гвардійської повітряно – десантного стрілецького полку 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії.

ХАБАРОВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ Гвардії старший лейтенант, колишній командир 7 окремого Гвардійського винищувального протитанкового дивізіону 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії.

ШИНГАРЬОВ СЕРГІЙ ІСИДОРОВИЧ Колишній начальник розвідки полку 7-ї Гвардійської армії, 25-го Гвардійського корпусу, 8-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, Первомайської повітряно – десантної дивізії.

ПОДОЛИННИЙ ФЕДІР ГРИГОРОВИЧ Генерал – майор, колишній заступник командуючого 5-ї Гвардійської Армії