Слободанюк Олександр Вікторович

Мамочка, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині Ти будеш сама,
Тебе я люблю, як любив Україну,
Вона, як і Ти, була в мене одна.

Народився Олександр Вікторович Слободанюк 7 січня 1972 року на Одещині, в сім’ї військових. Жив у селі Наділкове Савранського району Одеської області, потім разом із батьками мешкав у місті Первомайську Миколаївської області. Тут Олександр провів значну частину свого життя, закінчив загальноосвітню школу №15. Навчався в Одеському університеті внутрішніх справ і пішов працювати слідчим – спершу в місті Саврань на Одещині, а згодом – у Києві. В органах внутрішніх справ мав офіцерське звання, вийшов на пенсію за вислугою років. А потім служба у військових частинах, участь в операції об’єднаних сил… Спершу служив у прикордонних військах, у 2015-2016 роках – у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Згодом підписав контракт із 72 окремою механізованою бригадою, зокрема, воював у Гранітному.

19 січня 2020 року, під час одного з обстрілів Збройних Сил України військовослужбовець отримав поранення, але евакуювати з позиції його не встигли – наступною в чоловіка влучила снайперська куля… Поховано захисника України, молодшого сержанта 72-ї окремої механізованої бригади, Олександра Слободанюка на міському кладовищі по вулиці Кам`яномостівській. Залишилося двоє дітей, батьки та сестра.

Герої не вмирають! Бо куля душі не вбива.

Їх імена пам’ятають. Безсмертним є їхнє життя.