10 квітня 2026 року у Первомайській територіальній громаді, напередодні Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів, відбувся пам’ятний захід

10 квітня 2026 року у Первомайській територіальній громаді, напередодні Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів, відбувся пам’ятний захід.

Цей день — особливий. Він сповнений скорботи й болю, але водночас — глибокої поваги до людської стійкості, гідності та незламного прагнення до свободи. У ньому — відлуння мільйонів втрачених життів, зруйнованих доль, дитячих очей, які стали свідками нелюдських випробувань.

Біля пам’ятного знаку, розташованого поруч із ТДВ «Первомайськдизельмаш», зібралися перший заступник міського голови Дмитро Малішевський, заступники міського голови Володимир Рябченко та Тимур Глушко, депутати міської ради, представники органів місцевого самоврядування, закладів освіти й охорони здоров’я, ветеранських організацій, добровольчого формування, а також небайдужі жителі громади.

Рівно о 9:00 присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання — тих, хто загинув у таборах смерті, помер від голоду і катувань, чиї імена залишилися невідомими. Вшанували й Героїв, які боролися за свободу тоді — і продовжують боротися за неї сьогодні. Пролунав Державний Гімн України — як символ віри, сили та незламності.

Після урочистої частини учасники заходу поклали квіти до пам’ятного знаку, схиливши голови у скорботі та щирій молитві за душі загиблих.

Минають роки, і свідків тих страшних подій стає дедалі менше. Та пам’ять не має часу — вона живе в наших серцях, у нашій свідомості, у нашій відповідальності перед минулим і майбутнім. Жителі громади з глибокою шаною згадали тих, хто пройшов через жахіття концтаборів, витримав нелюдські випробування й зберіг людяність.

Сьогодні, коли в Україні знову триває боротьба за свободу, ця пам’ять звучить особливо гостро. Буча, Маріуполь, Бородянка — назви, що стали символами сучасних злочинів проти людяності, які перегукуються з трагедіями минулого.

Але ми пам’ятаємо. Ми боремося. Ми вистоїмо.

Бо воля — не дарунок. Це боротьба, біль і відповідальність перед тими, хто не дожив до сьогоднішнього дня.

Україна обов’язково переможе — заради кожного, хто загинув у таборах смерті, заради кожного Героя сучасної війни.